Спершу втрачають, а потім намагаються відновити – у такий спосіб Львів залишився вже не без однієї мозаїки. Згадати б лише історію з мозаїчним твором на Львівській кераміко-скульптурній фабриці, який забудовник зніс разом із корпусом. Натомість там планують будівництво спортивно-оздоровчого комплексу з апарт-готелем та підземною парковкою. У той же час триває відновлення знищеної мозаїки “Інформаційний простір” – панно, що створив художник Богдан Сойка в 1981 році, розміщувалось у будівлі видавництва “Вільна Україна”. Зберегти його не вдалося навіть попри захист у вигляді “блакитного щита”. 

URBIS AIR розпитав керівницю управління охорони історичного середовища ЛМР Тетяну Балукову про те, що означає цей знак, скільки мозаїк уже ним ознакували та наскільки ефективно працює такий захист у Львові.

Про “блакитний щит”

Міжнародний пам’яткоохоронний знак “блакитний щит” використовують у багатьох країнах світу. Інтерпретувати його можуть по-різному – з написом чи без, але на емблемі завжди зображені квадрат знизу і трикутник зверху. У Львові дизайн затвердили наприкінці 2018 року. Так місто стало першим в Україні, де на пам’ятках розпочали встановлювати такі знаки.

“Блакитний щит” – це захисна емблема Гаазької конвенції про охорону культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Конвенція була ратифікована у 1954 році 130 країнами світу. Разом з двома її Протоколами вона є основною міжнародною угодою, що встановлює правила захисту культурної спадщини під час збройних конфліктів.

Про те, чим відрізняється від державного реєстру памʼяток

У Львові для ознакування та збереження обрали 81 мозаїчний твір та ознакували “блакитним щитом”. Адрес, де вони розташовані, дещо менше, оскільки іноді в одній локації може бути розміщено кілька мозаїк. Їх продовжують ознаковувати і надалі. Однак у випадку з керамічною фабрикою – мозаїку там не встигли в такий спосіб позначити, власник насправді зніс її раніше, ще минулого року. 

“Потрібно розуміти, що одна справа – блакитний щит, а зовсім інші – державний реєстр пам’яток. Внести їх до цього переліку потрібно, і зараз над цим працює робоча група. Треба обрати ті адреси та твори, на які розробити облікову документацію. Там ми вже пояснюємо, чим цінна мозаїка, описуємо рік, автора, те, чому ми хочемо захистити її. Однією з учасниць групи є Наталія Піддубна, що дала старт процесу з захистом цих творів, написала дисертацію, по якій ми вже отримали певний об’єм роботи”, – пояснює Тетяна Балукова. 

Про штрафи та будівельну поліцію 

Процедура внесення мозаїк до державного реєстру, додає посадовиця, довга і набагато триваліша, ніж хтось може подумати на перший погляд. Водночас захист у вигляді “блакитного щита” не працює, бо штрафи не є значними.

“В управлінні ми маємо тринадцять працівників і, попри все, складно за всіма процесами встежити. На жаль, у нас нема будівельної поліції, яка працювала 100 років тому. Це як інспектори з паркування у своїй галузі, що ходять по Львову та штрафують власників неправильно припаркованих авто. Колись така комісія шрафувала за самовільні роботи. У нас такої можливості зараз немає, ми не можемо виписувати чеки, а це би дуже допомогло”, — додала посадовиця. 

Читайте також: “Власність в історичному ареалі зобов’язує”, – Тетяна Балукова

При тому, що “блакитний щит” означає: будівля під захистом, зважаючи на штрафи за знесення чи руйнування (а це 1 700 грн для фізичних осіб та 170 тисяч — для юридичних – 170 тисяч) місто продовжує втрачати мозаїчні твори. Відновити їх через суд доволі складно, зазначає Тетяна Балукова. 

“Багато забудовників з Києва, приміром, приїжджають сюди, купують тут власність і роблять те, що їм заманеться, бо в столиці їм це погодили. Це знову ж таки про децентралізацію. Якщо в нас є будівля і рішення щодо неї приймають у Києві, то що ми на місці можемо зробити як управління, якщо в нього чи в неї є погодження від вищого органу, Міністерства… Так, ми можемо притягнути до адміністративної відповідальності, маємо адмінкомісію, але наразі ці панно ознаковані лише “блакитним щитом”, а нас потрібно розробити облікову документацію, аби внести їх до державного реєстру”, – додає керівниця управління охорони історичного середовища ЛМР.

Додамо, що облікову документацію місто буде розробляти з Національним університетом “Львівська політехніка”. Потім її погоджуватиме область, а надалі – Київ. 

Головне фото: ЛМР

Читайте також: