Франківчанка Марія Козакевич уже вісім років збирає довкола себе людей, які дають нове дихання старовинним дверям. За цей час їхній із чоловіком громадській ініціативі “Франківськ, який треба берегти” вдалося відреставрувати п’ятдесят дверей – і це не тільки в рідному місті. Про те, як залучити кошти, подавати іншим містам позитивні приклади та створювати нові інстаграм-локації, Марія Козакевич розповіла URBIS Air.

– У Львові програма співфінансування оновлення історичних вікон і брам діє з 2018 року та щоразу має попит серед мешканців. Ви почали ще раніше, у 2016-му, але на громадських засадах. Розкажіть, за яким принципом зараз працюєте?

– У нас вийшов унікальний досвід, бо ми – громадська ініціатива, що працює вже вісім років. Упровадити таку програму співфінансування в Івано-Франківську нам не вдалося, хоча вели бесіди з міським головою, представниками профільного департаменту. Ніхто цим не захотів займатися. Так, тримається все на нашому з чоловіком ентузіазмі, оскільки ми вдвох є засновниками організації. І для нас це не бізнес чи про щось прибуткове, радше – маленька місія зі збереження спадщини. Поки маємо сили та є майстри, готові працювати, – ми це робимо. 

Найперше ми спілкуємось з мешканцями. У тих будинках, де бачимо, що люди люблять, цінують спадщину, хочуть її берегти, там і реставруємо. Довкола себе обʼєднали столярів, ковалів, майстрів із засклення тощо. Вони мають великий досвід кожен у своїй справі, але раніше не працювали саме з реставрацією дверей. Часто їх теж боліло, що ці старовинні двері викидають на смітник, натомість ставлять пластикові. Тема була для них близькою – так ми і зійшлись, у наших цінностях. 

До теми: У Львові цьогоріч реставрували 22 історичні брами

– Що вдалося зробити за вісім років? 

– За цей час ми реставрували 50 дверей. Сорок одні – в Івано-Франківську та девʼять в інших населених пунктах України. Це і Коломия, і Луцьк, і Чортків, і Черкаси, і навіть деокупована територія Сумської області, зокрема місто Тростянець. Виходить, що це найуспішніша та найрезультативніша громадська ініціатива в Україні з реставрації дверей. 

Ми були на навчанні в німецьких фахівців у Львові, один коваль приїздив і до нас, у Франківськ. Зараз маємо великий досвід, яким самі ділимося, хочемо подавати позитивні приклади іншим містам. Тішить, що з інших міст теж привозять нам двері на реставрацію. 

– А звідки залучаєте кошти для того, аби відреставрувати чи відновити двері, та як організовуєте роботи?

– Багато наших майстрів нині служать у Збройних силах України, двоє загинули на війні… Попри це ми продовжуємо надалі реставрувати. Так, зараз це робити складніше, оскільки кошти здебільшого йдуть на потреби війська, а постійного джерела фінансування у нас нема. 

Кожні двері – це окрема історія. Іноді долучаються мешканці, іноді підприємці, іноді отримуємо грантові кошти, часто вони обʼєднуються, бо це недешева забаганка. 

– У скільки орієнтовно може обійтися реставрація?

– Усе дуже залежить від розміру дверей, їхнього стану, чи є на них елементи, фурнітура, засклення. Загалом вартість може коливатися від 60-70 тисяч за менші двері і до 110-120 тис. грн – за більші. 

Це так дивно, правда ж, коли ми маємо унікальну річ (а кожні двері насправді унікальні – це маленький шедевр столярського чи ковальського мистецтва), а беремо і замінюємо на бездушний пластик, де всюди однаковий. Здається, наче зекономили, бо пластикові двері дешевше поставити. Насправді, у такому випадку програє кожен – і країна, і місто, і люди, народ, бо ми втрачаємо свою ідентичність.

До теми: У Львові столітню сецесійну браму замінили на склопакет

– Що тоді потрібно зробити мешканцям, приміром, із Тернополя чи Рівного, чи іншого міста України, де нема спеціальної програми співфінансування, аби ви допомогли відреставрувати чи відновити двері у їхньому населеному пункті?

– Можна писати мені напряму, а я допомагаю з організацією всього процесу. Двері завантажують у машину, привозять сюди, тут із ними працюють, а потім їдуть встановлювати. Головне – мати бажання.

Важливо ще розуміти, що є реставрація, а є відновлення. У першому випадку ми маємо збережені старі двері та приводимо їх до ладу, повертаємо історичний вигляд. Приміром, у нас були коричнево-бордові двері з латунними вставками, які просто замалювали. Ми дослідили колір – він первинно був червоний, а листочки – зелені, ковані, – ось так зʼявились розкішні двері, які часто тут у нас називають різдвяними через поєднання червоного, зеленого і золотого. Цей будинок 1900 року тепер окраса франківської стометрівки. Так само відреставрували двері у Черкаській музичній школі, троє дверей у Чорткові, а також Луцьку, Коломиї. 

У другому випадку – двері повністю втрачені, але є фото чи архівне креслення і їх можна відновити з нуля. Як-от було з дверима головного корпусу медичного університету в Івано-Франківську чи у місті на Сумщині. 

Також на початку осені 2023 року ми оновили двері в домі, де живе франківський письменник Тарас Прохасько. Будівля – у стилі польського конструктивізму, а двері – звичайні, забиті вагонкою. Зʼясувалося, що коли почалася Друга світова війна, будинок саме встигли здати, але двері не встигли зробити, хоча було архітектурне креслення. Ми його дістали з архіву та відновили двері з нуля – зробили таку саму ручку, полотно, скло.

– Як пояснити тим, хто донині вирішує замінювати історичні двері на пластикові? Люди почасти не розуміють, що мають у будинку важливу мистецьку річ…

– Так, нищать переважно самі мешканці, роблять злочин для майбутніх поколінь, знищують ремісничі традиції. Тому тут потрібна пояснювальна, популяризаційна робота. Наша ініціатива має два крила – це з одного боку фізична реставрація, порятунок, а з іншого боку – популяризація. Для цього організовуємо екскурсії, виставки, часто просто неба, виставляємо стенди з цікавими інтерактивними завданнями для дітей та дорослих. Ми вже створили низку сувенірної продукції – це і шкарпетки з дверима, і магніти. У нас також вийшла карта з франківськими реставрованими дверима, їхньою історією, адресами. 

Читайте також: Вітражі львівських храмів: фото, історія, локації

Частину коштів з сувенірної продукції скеровуємо на реставрацію. Раніше, у перші пів року повномасштабної війни, я проводила екскурсії для переселенців, а люди донатили, і ми допомагали ЗСУ, зокрема переказували кошти для підрозділу, де служив мій чоловік. 

Для діток маємо розмальовки, готуємо абетку та інші матеріали, щоби зростали свідомими і відповідальним. Дорослі часто думають, що для їхніх дітей ця тема заскладна. У мене самої троє, різного віку, і коли я чую, які терміни вони вживають, коли розмовляють про комп’ютерні ігри, то вже не сумніваюсь, що такі слова, як “спадщина” чи “реставрація”, теж запам’ятають. Треба вірити у своїх дітей. Більше того, я бачу, як в них горять очі, коли вони починають чіпати ті чи інші двері, відкривати, досліджувати – тому все вони зрозуміють, потрібно тільки вчасно їм про це розповідати. 

Є також прагматичне пояснення того, чому потрібно берегти та реставрувати. У такий спосіб ви монетизуєте свою приватну власність. По максимуму збережені розписи, ліпнина, балкони, двері у старих будинках – це все додає вартості вашому помешканню, за кордоном такі речі дуже дорого коштують. Тим паче, маючи зараз такий жахливий приклад з війною, коли ворог прицільно нищить наші бібліотеки, музеї, культуру… Ми своїми руками в той час теж ламаємо, перериваємо цю історичну тяглість, а що тоді зможемо передати?.

У цілому за вісім років роботи в місті вже створилась культура бережного ставлення до дверей. Із вікнами та балконами вона все ще шкутильгає, а от двері вже не викидають на смітник. Люди іноді навіть не звертаються до нас, а самі організовуються. Це стало модно, круто. Блогери на фоні цих дверей фотографуються, там проводять весільні фотосесії, туди приводять туристів тощо.

Усі фото: Франківськ, який треба берегти