“Ніхто не буде сперечатися, що в останні роки війни нам всім доводиться адаптуватися до нової реальності світу. І я б казав, що зараз є фактично злам епохи, коли нові виклики формують новий досвід”, – Микола Морозов з Archimatika окреслив нові підходи в архітектурі під час виступу на Lviv Urban Forum 2025. Urbis Air занотував деякі тези.

Про виклики

“Як ми зараз бачимо з досвіду, незважаючи ні на що, попри часті бомбардування шахедами, балістикою чи крилатими ракетами, люди хочуть жити добре, хочуть жити якісно. Тераси наших кав’ярень заповнюються через три-чотири години після бомбардування. Зрештою, міста створюються для життя, а не для смерті.

Тому, по-перше, це нові типології проєктів. Раніше переважність типології була одна. Зараз, через цей злам, вона змінюється. І з цими типологіями ми тільки вчимось ще працювати.

Дуже важливий виклик зараз – працювати над соціальними об’єктами. Я вважаю, що для хороших архітекторів – це зараз must have. Але питання – як ми ставимось до цих проектів”.

Про планування

“Співмасштабність людини, пішоходизація наших просторів, коли пішохід стає головним. Це зрозумілість цих просторів (потрібне розуміння, в якому просторі свого комплексу ви перебуваєте – це подвір’я, променад, вулиця, площа, public space). Постмодерністичні, пострадянські міста часто страждають від цього: ти не розумієш, де ти є.

Якісні та різноманітні планування – люди все одно хочуть жити в хорошому плануванні. Але водночас потреба у виразних архітектурних образів. Вважаю, що зараз із цим в Україні криза. Простори дуже важливі, може, важливіші за будівлі, але й будівлі повинні бути виразними. Тобто треба не забувати про це, займатися виразністю архітектурних образів”.

Про тяглість та тренди

“Тепер про те, що нового за останні три роки, що, на нашу думку, починає змінювати правила гри.

По-перше, дрібнення. Менший і щільніший масштаб будівель.

Була така теза: модерністичні міста створювали з таким розрахунком, що коли їх бомбардуватимуть ракетами, буде менше руйнувань. Досвід України підтвердив, що це абсолютна нісенітниця.

Тому оця щільність, коли ти бачиш сусіда навпроти, коли більше комунікуєш, провокуєш ці контакти, вона спричиняє дрібнення архітектури. Вона стає дрібнішою й меншою, що своєю чергою призводить до швидкості будівництва.

Ми всі трошки починаємо квапитись жити. Тяглість – це супер. Ми повинні дивитись на стратегію забудови. Але те, що ми зараз бачимо з нашого досвіду, всі починають квапитися щось побудувати, встигнути пожити і щось зробити.

Фізична адаптація до реалій сьогодення. Це укриття, без якого не може функціонувати, наприклад, жодна школа.

Колись, мені здається, ми дійдемо до формату Фінляндії, яка може вся спуститися під землю і пожити там кілька тижнів у разі чого. Інша історія закордонний досвід – це мамади, які починають заходити в Україну. Це бетонна кімната повністю у вашій квартирі, яка функціонує і дає вам можливість не бігати з дитиною в коридор чи у підвал під час атаки.

Це стає нашою історією, це буде тяглість, континуація нашого життя на майбутнє. Водночас ми повинні зрозуміти, що ми з ними будемо робити потім.

Тренд – вимога відповідності проєктів вимогам стрімкого розвитку. В будь-якому випадку ми зближуємося з ЄС. Ця історія, що всі проєкти повинні відповідати стрімкому розвитку, вона must have. І я дуже всім раджу потрошки в тому питанні розбиратися”.

Головне фото: Lviv Urban Forum

Читайте також: