URBIS AIR продовжує писати про роль публічної дискусії у розбудові України. Сьогодні спілкуємося із Ганною Бондар – архітекторкою та відповідальною за розроблення концепції Містобудівного кодексу України.

“Коли в Німеччині приймають детальний план територій, люди святкують. У нас – лягають під колеса бульдозерів”

– Більшість будівництв в Україні, навіть якщо йдеться про цікаві проєкти, супроводжуються протестами з боку громади. Чи так само часто протестують проти будівництв за кордоном?

– Коли в Німеччині приймають, скажімо, детальний план територій, люди виходять на вулиці, щоб святкувати. У нас – протестують під міськими радами або лягають під бульдозери. В Україні досі громадськість не має достатнього впливу на рішення щодо будівництва. І неважливо – чи йдеться про соціальні об’єкти, як школи, чи про житлову забудову. У питаннях містопланування українці не є суб’єктними. Хоча, здавалося б, право на громадські обговорення та слухання виписане у чинному законі про містобудівну діяльність.

Але як це виглядає на практиці? На своєму сайті місто розміщує анонс про громадські слухання. Однак здебільшого мешканці мікрорайону, де будуть ці слухання, про це не знають. Ну, хіба щоранку моніторять сайт міської ради свого міста, аби дізнатися, чи не плануються раптом зміни на їхній території. Як наслідок – мала участь громадськості та не обізнаність у своїх правах.

До прикладу, у Нью-Йорку, коли відбувається якась зміна планів зонування (це містобудівна документація), то планувальна комісія надсилає інформацію про це в адміністрацію району. А той, своєю чергою, має відіслати цю інформацію у квартальний комітет конкретного кварталу, де відбудуться зміни. Той і повідомляє мешканців та проводить громадські слухання. Далі, за результатами слухань, чітко виписують права та пропозиції представників громади і знову їх обговорюють. Там дуже багато консультацій перед тим, як почати щось будувати.

У Литві будь-який об’єкт перед будівництвом обов’язково презентують громадськості. Такі обговорення-презентації відбуваються за участі громади, міської влади, девелоперів. Радяться, дивляться, що можна в разі потреби виправити, роблять так, аби на виході громада була задоволена і не протестувала.

Оце і є суб’єктність громади – реальна, цільова і конкретна. І так є в усіх європейських містах та містах США. Там дуже схожа містобудівна процедура. Українська наразі дуже відрізняється від закордонної.

“Містобудування в Україні досі живе за законами Януковича” 

– Наприклад?

– В Україні досі чинне законодавство забороняє погодження проєктної документації. Людина, яка бодай щось збудувала у своєму житті, розуміє: без узгодження намірів з навколишніми будівлями, середовищем, міськими службами тощо неможливо щось збудувати. Це суперечить здоровому глузду. Бо ти ж не в полі будуєшся, а у місті, де живуть люди і розташовані інші будинки. Тому мають бути дотримані відступи, процедури, протипожежні норми, проїзди тощо – це все вимагає погодження.

До теми: “Ми досі мислимо генпланами. А місто – це насамперед люди”

Натомість міську владу позбавлено права бачити проєктну документацію. Замовник отримує землю та право щось на ній збудувати. Місто видає містобудівні. І на цьому все. На великі будівлі дозвіл на будівництво видає державна інспекція, яка до міста та його планування не має жодного стосунку. 

Процедуру погодження проєктної документації скасували ще за часів так званої реформи Януковича у 2011 році. Саме тоді на законодавчому рівні суттєво обмежили участь громадськості у прийнятті рішень. Отака в нас сьогодні ситуація. І це треба розуміти. Маємо повернути всім цим процесам здоровий глузд.

Містобудівний кодекс для громадськості – принцип “нічого без нас для нас”

– Як нині регулюється містобудівна галузь?   

– Станом на сьогодні в Україні містобудівну галузь регулює близько 23 законів. І ще сотні підзаконних актів, наказів Мінрегіону та державних будівельних норм. Містобудівного кодексу в Україні немає. Його намагалися розробити з 2010 року, проте безуспішно.

Замість містобудівного кодексу маємо закон “Про регулювання містобудівної діяльності”. Впродовж одинадцяти років його змінювали 65 разів. Тож сьогодні це більше не закон, а набір з різних “хотєлок”, від якого потерпають навіть забудовники. Бо вже назріла ситуація, коли девелопери самі хочуть працювати / будувати за чітко виписаними законами, без масових протестів активістів та історіями із бульдозерами.

Під час напрацювання концепції Містобудівного кодексу я чула від самих забудовників, що треба повернути громадські слухання щодо кожного об’єкта. Так, це не масове явище серед девелоперів. Але це вже є.

– Зараз відбувається напрацювання концепції майбутнього Містобудівного кодексу. Тобто Містобудівний кодекс таки буде?

– В Україні довгий час тривала дискусія, чи треба нам Містобудівний кодекс. На сьогодні маємо величезну кількість білих плям в українському містобудівному законодавстві та правову невизначеність, яка створює умови для корупції. Ми маємо будівельні відносини, проте не маємо будівельного права. Це, на перший погляд, бюрократично юридичні особливості, але це важливо. 

До теми: “Намагаючись боротися з корупцією, з процесу містопланування усунули людей”

Наявність Містобудівного кодексу має встановити чіткі правила гри. А безпосередньо для громадськості – принцип “нічого без нас для нас”.

Зараз тривають активні роботи з напрацювання концепції майбутнього кодексу із максимальним залученням фахівців з різних сфер. Ми вже почули десятки спікерів, провели багато зустрічей, онлайн-нарад. Тож майбутній Містобудівний кодекс починається, як того і вимагає закон і здоровий глузд – з публічної дискусії та численних консультацій. Це все про вплив громади на рішення у містоплануванні, які ми сьогодні напрацьовуємо.