“Намагаючись боротися з корупцією, з процесу містопланування усунули людей”



Про роль публічної дискусії у розбудові українських громад в огляді від URBIS AIR 

У Львові розгорівся черговий містобудівний скандал. Цього разу навколо нещодавно збудованого в історичній частині міста готелю. Будівлю на площі Міцкевича з фасадом із натурального каменю містяни вже встигли назвати ванною і навіть унітазом. Чиновники, захищаючи проєкт, натякають: громада не розуміється в архітектурних тонкощах. А сама будівля – “приклад якісної сучасної архітектури, яка веде коректний діалог з середовищем” (цитата). Як зауважив на свої сторінці головний архітектор Львова Антон Коломєйцев: “Будь-яку будівлю можна завжди сфотографувати так, що буде здаватись, наче це катастрофа”.

Також у міській раді нарікають, що львів’янам не догодиш. Адже у місті ще жоден реалізований проєкт, справедливо і достойно оцінений українськими та закордонними фахівцями і просто гостями міста, не оминула участь жорсткої критики з боку його мешканців. Так само львів’яни обурювалися реконструкцією площі Двірцевої, що біля центрального залізничного вокзалу, вулиць Бандери та Шевченка. Хоча це все приклади того, коли вулиці та площі не просто асфальтують, а роблять їх зручними для усіх учасників руху: пішоходів, велосипедистів, водіїв. Та перетворюють на зручні громадські простори і навіть галереї. Як це зробили на нещодавно реконструйованій вулиці Шевченка. Заради справедливості мусимо зауважити, що реконструкції за таким принципом не завжди роблять навіть у Києві, не те, щоби в інших містах.

Утім, такі аргументи на користь Львова не заспокоюють активну частину мешканців. Люди хочуть бути почутими на етапі планування міста, в якому живуть. І їхнє бажання цілком справедливе. 

Реконструйована площа Двірцева

Ще один свіжий приклад 

 У Ворзелі Київської області розпочалися підготовчі роботи до будівництва повністю інклюзивної школи/садочка. Її мають звести фактично у лісі. Перші дерева вже зрізають. Цілком логічно, що мешканці вимагають показати їм проєкт майбутнього навчального закладу, який будують у їхній громаді. І на який Кабмін України виділить 110 млн гривень. 

Здавалося б, це дуже крута ідея звести у громаді інклюзивний заклад для дітей. Проте люди обурені, бо чиновники та забудовники не вважають за потрібне дослухатися до їхньої думки. 

Українські та закордонні архітектори і урбаністи, з яким вдалося поспілкуватися URBIS AIR, в один голос кажуть: міста будують для людей, тож брати участь у їх плануванні насамперед мають ті, хто живе і користується благами міста. І це правильно. 

Наразі бачимо, що в Україні публічна дискусія навколо будівництв нових мікрорайонів, об’єктів чи реконструкцій як така відсутня. Тож активна частина мешканців у зрозумілий для себе спосіб і не завжди коректний вимагає, щоб їхній голос почули у містоплануванні міста, в якому вони живуть. Надто зараз, коли після повномасштабного вторгнення великі міста України, які перебувають у відносній безпеці, стають мільйонниками. А це лише підсилює загрозу хаотичної та ущільненої забудови. 

Запобігти цьому можна, адаптувавши містобудівне законодавство до нинішніх умов. Водночас має змінитися ментальність населення щодо навколишнього простору. А для цього у містян має бути право голосу – активно долучатися до розвитку просторових схем та розробки планів.

URBIS AIR зібрав думки українських й закордонних архітекторів та урбаністів щодо важливості публічної дискусії у плануванні міста. 

У Ворзелі Київської області розпочалися підготовчі роботи до будівництва школи/садочка. Фото: facebook.com/sadovaira

“Законодавча ситуація із забудовою в Україні вигідна одиницям. І політично за це ніхто не відповідає”

Андрій Бєляєв – архітектор, співзасновник “Проектної майстерні Бєляєвих”:

– Намагаючись боротися з корупцією, з процесу містопланування усунули людей. Станом на сьогодні містобудівні закони більше виписані під інтереси забудовників. А у міста та його мешканців відбирають потужні інструменти впливу на те, яким буде майбутній кінцевий об’єкт. Виходить, що нинішня законодавча ситуація із забудовою в Україні вигідна одиницям. І політично за це ніхто не відповідає. 

 Я за публічні процедури, які мають враховувати бажання мешканців щодо планування забудови у їхньому мікрорайоні. Під час реформи містобудування, яка зараз дуже на часі, публічність має бути в пріоритеті. Варто повернути участь громади у формування містобудівної політики. Проте робити це не через генплан. 

Генплан, який вимагає теперішнє законодавство, – це занадто великий і “важкий” документ. Його осягнути складно навіть фахівцям. А спроєктувати на 10 років наперед – просто нереально в сучасних умовах. 

“Міський дизайн має сприяти спілкуванню між людьми”

Девід Сім – урбаніст, спеціалізувався на генеральному плануванні міст і міському дизайні: 

– Міський дизайн повинен сприяти спілкуванню між людьми. Щоб такого досягти, у плануванні міста мають брати і його мешканці. Тоді матимемо так звані “мʼякі” міста – це коли місто, завдяки правильному плануванню, стає демократичним, мирним та гуманним простором одночасно для всіх його мешканців. Якщо ви надасте людям гуманні простори, то вони й поводитимуться гуманно.

“Осмислені міста починаються з обговорення” 

Михайло Шевченко – архітектор бюро Drozdov & Partners , викладач Харківської школи архітектури: 

– Сьогодні потрібні осмислені міста, з якісно розвинутим міським середовищем: з громадськими просторами, мобільністю, інклюзією, гарною екологією. Щоб це реалізувати, треба починати з обговорення, до якого має долучитися якомога більше людей. Це допоможе не фокусуватися суто на будинках. Бо раніше міста будували в парадигмі радянської індустріалізації, а згодом планової економіки без жодного гуманізму до його мешканців. 

 Тому сьогодні у цьому контексті важливо говорити не про фізичну відбудову, скажімо, Харкова, а про те, щоб у це місто захотіли повернутися люди. Захотіли в ньому жити, працювати, відпочивати. 

Наразі мешканці не беруть безпосередньої участі у плануванні своїх міст. Генплан, який вимагає чинне законодавство, – це закритий процес, до якого мешканці міста не мають доступу, а їхні запити не враховують. Цей документ розробляють чиновники у кабінетах. А презентують публічно вже тоді, коли він фактично готовий і громада не може вплинути на рішення. 

“Важливо спілкуватися з мешканцями вулиць, де плануєш щось змінювати”

Мікаель Андерсен – один з найвідоміших велоурбаністів у світі:

– Якось, в одній небагатій громаді Мексики, ми запитали у місцевих, а щоб вони хотіли змінити у своєму містечку. Люди спочатку не розуміли, чому нам важлива їхня думка, бо не звикли до такого. А згодом почали пропонувати дуже цікаві ідеї. Наприклад, облаштувати їм центральну площу, де б вони могли збиратися на свята та у вихідні.  

В іншому містечку, яке ми допомагали відбудовувати, побачили, що на всю громаду існує лише кілька бетонних туалетів. Тамтешні жінки запропонували зробити побільше вбиралень, аби вночі вони не наражали себе та дітей на небезпеку. 

Маємо вчитися дослухатися до самих мешканців. Подекуди вони можуть краще спроєктувати місто, ніж фахівці.

Є зіркові архітектори, які будують прекрасні софітні будівлі. Водночас не вміють проєктувати міста, які будуть комфортними одночасно і для дітей, дорослих, старших людей чи маломобільних.

Тому дуже важливо спілкуватися з мешканцями вулиць, де плануєш щось змінювати.

Головне фото: facebook.com/anton.kolomyeytsev