Один з найвідоміших велоурбаністів та містопланувальників світу, який залучений до відбудови України, пропонує свої шляхи розвитку.

Від початку повномасштабної війни Мікаель Колвілл-Андерсен почав активно волонтерити та допомагати українцям. Він створив неурядову організацію Bikes 4 Ukraine, яка збирає вживані велосипеди з Європи та відправляє їх в Україну.

Попри війну, вже допомагає відбудовувати Миколаїв, розробляючи у місті нові веломаршрути. Серед місцевих вони особливо популярні, зважаючи на розбомблені дороги та інші наслідки війни. Часто відвідує Київ. Нещодавно відомий містопланувальник відвідав Lviv Urban Forum. Та прочитав великій аудиторії захопливу лекцію.

Urbis Air пропонує другу частину найцікавіших, на нашу думку, уривків з лекції відомого урбаніста. З першою частиною можна ознайомитись тут.

“Коли все іде наперекіс – потрібні прості рішення“

За своє життя я неодноразово переконувався: людям треба пояснювати, навіщо місту якомога більше просторів. Для їхньої появи не завжди треба великі кошти. Інколи достатньо самим почати робити.

Якось у Києві на Подолі ми пофарбували перекладину, якою ніхто не користувався. Нам було байдуже, що з того вийде, ми просто її розфарбували. Вже наступного дня біля цього місця відпочивали сім’ї. Потім я попрацював над старим тенісним столом. До нас підійшла група підлітків, яка неподалік грала у м’яча, і запропонувала допомогти. Фарба ще не висохла, як за тенісним столом вже бавилися діти, м’ячик був весь у фарбі. Але це дрібниці. Головне, що ми зуміли активувати це місце.

Дуже важливо спілкуватися з мешканцями вулиць, де плануєш щось змінювати. Якось в одній небагатій громаді Мексики ми запитали у місцевих, а щоб вони хотіли змінити у своєму містечку. Вони спочатку не розуміли, чому нам важлива їхня думка, бо не звикли до такого. А згодом почали пропонувати дуже цікаві ідеї. Наприклад, зробити у їхньому містечку центральну площу, де б вони могли збиратися на свята та у вихідні. 

В одному містечку ми бачили бетонні туалети, яких на всю громаду лише кілька. Тамтешні жінки запропонували зробити побільше вбиралень, аби вночі вони не наражали себе та дітей на небезпеку.

Маємо вчитися дослухатися і до потреб мешканців. Подекуди вони можуть краще спроєктувати місто, ніж я.

“Урбаністика – це коли міста комфортні для мешканців”

Створення тимчасової інфраструктури – це супер, і головне – це працює. Є багато цікавих ідей. Наприклад, сонячні батареї дозволяють забезпечити вуличним освітленням квартали у найбідніших країнах. Ба більше, тепер популярно не лише встановлювати сонячні панелі, а й вчити інших, як їх робити фактично зі сміття.

На дахах будинків у таких кварталах цілком реально створювати спеціальні контейнери, які дадуть людям гарячу воду. Такі рішення не вимагають багато грошей, проте вони суттєво покращують життя у містах.

Це те, що я називаю епохою урбаністики. Ми вперше за понад 100 років вчимося інакше сприймати міста і містечка та переосмислюємо їхнє призначення.

“У містах засилля авто. Місць для пішоходів катастрофічно меншає”

На світлинах початку ХХ століття можна помітити, як мало на вулицях авто і як багато вільного місця. Сучасні вулиці зручніші, заасфальтовані, але на них дедалі меншає місця для пішоходів та велосипедистів. І така катастрофічна ситуація із засиллям авто у всіх куточках світу.

Напевно, ніщо так не змінило наше сприйняття міст, як винахід автомобіля. Нерідко мені доводиться стояти на вулиці по кілька хвилин, за день навіть важко перевести це у час, аби перейти вулицю. Головне – знайти місце для авто, все решту нам байдуже.

Як змінити цю ситуацію – обрати пріоритети. Якщо ми розширюватимемо дороги і робитимемо їх комфортними для авто, то авто тільки більшатиме. Цим ми не вирішимо питання корків. Уже на рівні мерів великих європейських міст ширяться розмови: машинам більше немає місця у великих містах нашого часу.

Великі сучасні міста, які дбають про екологію, говорять не про кількість авто на вулицях. Вони наголошують на тому, скільки місця на вулиці залишається сьогодні для людей.

Якими і для кого робити вулиці у містах – вибір сьогодення. Тому, відбудовуючи країну, ми маємо думати не лише про якість і наявність нового житла. Ми маємо створювати нові міста з новими підходами, де комфортно буде усім учасникам дорожнього руху та людям різного віку.

“Будівлі із пластику – це вже є”

Хочу трохи розказати про сталу архітектуру, про використання більш сталих матеріалів, аніж просто бетон та цемент. Я бачив будівлю, зроблену з півтора мільйона пластикових пляшок, перетворених у поліцеглини. Це ж чудове рішення – будувати цікаві речі зі сміття, а саме з пластику. Є багато ідей на цю тему. Чому досі немає такої політики у кожному місті, навіть у моєму Копенгагені?

“Боюся нового Плану Маршала”

Я дещо боюся нового Плану Маршала, який можуть написати для України. Боюся мерів, які хочуть у своїх містах позбутися трамваїв. Є зіркові архітектори, які будують прекрасні софітні будівлі. Водночас не вміють проєткувати міста, які будуть комфортними одночасно і для дітей, і для дорослих, літніх людей чи маломобільних.

Маємо бути технораціоналістами. Нові винаходи мають вирішувати реальні проблеми, а не створюватися тільки тому, що ми можемо вигадати щось нове. Я з країни дизайну – Данії. Мої діти вчать дизайн вже у третьому класі школи. Це глибоко у нас вкорінено. І все одно я бачу, що вулиці ще не достатньо проєктують для користувачів.

Головне фото: VENUS MAJOR/unsplash. Копенгаген