Собор Святого Юра, Митрополичі палати, Митрополичі сади – це все територія Святоюрського комплексу, яким опікується Українська Греко-Католицька Церква. Але це також і архітектурно-парковий ансамбль фактично у центрі міста, що належить до світової спадщини і охороняється ЮНЕСКО.

Нещодавно у Львові навколо 1,9 га Святоюрської гори вибухнув скандал з натяком на ймовірну забудову. “Це духовне серце Львова”, – говорить міський голова Львова. “Там гарна висотність”, – відповідає заступник голови Держспецзвʼязку.

І церква, і місто, і навіть держслужба говорять про відновлення історичної справедливості. Тільки у сторін вона різна. Як і рішення численних судів. Та оскільки віднедавна залунали і натяки про забудову, Urbis Air вирішив пошукати будівельний слід у цій історії.

Митрополичі сади – знакове місце

Святоюрська гора – це великий комплекс довкола церкви Св. Юра. Окрім власне храму, який тривалий час був головною святинею українських греко-католиків, та палат, де живуть настоятелі церкви, із гербом династії Шептицьких на фасаді, на схилах Святоюрської гори є сади. До них, як зазначають історики, священники собору могли спуститись, аби помолитись, відпочити чи почитати.

Митрополичі сади запроєктував ще архітектор собору Святого Юра Бернард Меретин. Це був приклад мальовничих сакральних садів, якими в минулому оточували монастирі та храми. З часом ці барокові сади переплановували. У середині ХІХ ст. це був радше парк в англійському стилі. Відтак з ініціативи митрополита Андрея Шептицького тут висадили фруктові дерева, що перетворило простір на сад. Фрукти із цих садів роздавали дітям із бідних сімей та сиротам.

Але не лише з прізвищем Шептицького пов’язують собор Святого Юра. На вході у храм скульптури всесвітньо відомого Пінзеля, у крипті поховані Патріарх Йосип Сліпий і навіть князь Ярослав Осмомисл. Ба більше, огорожу для митрополичих садів проєктував відомий архітектор Іван Левинський. Хай її і не встигли спорудити, але з 1998 року весь Святоюрський комплекс, разом із верхніми та нижніми садами, належить до спадщини ЮНЕСКО.

Важко не погодитись зі словами міського голови Львова, що “для місцевих – це насамперед духовне серце Львова”.

Коли в митрополичих садах з’явився Держспецзв’язок

Це сталося, звісно, в радянський період. На Святоюрській горі, а саме на нижній території Митрополичих садів, встановили радіовежі. Вони глушили сигнали “Голосу Америки” та «Радіо Свободи», а також з їхньою допомогою прослуховували громадян. Після проголошення незалежності України та реорганізацій ці cпоруди опинилися у віданні Концерну РРТ, який належить до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Реальна нагода декомунізувати Святоюрську гору та демонтувати ганебні “вишки” з’явилася у 1998 році. Саме тоді ж, нагадаємо, історико-архітектурну центральну частину Львова зарахували до списку архітектурних пам’яток ЮНЕСКО. І власне однією з умов цієї міжнародної організації був демонтаж трьох радіовеж у митрополичих садах. Запам’ятаймо це: вимога ЮНЕСКО – без жодних веж на Святоюрській горі.

Останню вежу було знесено 2016 року. Фактично відтоді і починається боротьба за землю.

У вересні 2020 року на позачерговій сесії Львівська міська рада приймає ухвалу, якою земельну ділянку на площі Святого Юра, 5 відводить у постійне користування Львівській архиєпархії УГКЦ – для обслуговування території комплексу собору та облаштування паркової зони. І вже через кілька місяців військова прокуратура в інтересах Концерну РРТ подає до суду. Рішення суду першої інстанції, як і наступної апеляції – на стороні ЛМР. Землю залишають за церквою.

Проте Спецзв’язок не зупиняється і подає касацію. Як наслідок – справу починають розглядати по новому колу в Господарському суді. Саме його рішення від 19 вересня, коли суд скасовує ухвалу ЛМР 2020 року, і підштовхнуло місто до гучних заяв.

Під час чергової сесії міський голова Львова Андрій Садовий публічно заявив, що йдеться не просто про спробу відібрати у громади Митрополичі сади, мова про те, що їх хочуть забудувати: “Спершу я думав, що це якесь непорозуміння. Але коли починають з’являтися посередники від забудовників, які думають, чи можна забудувати цю землю, – в мене це викликає шок. Я думаю, що там, на високих посадах, не розуміють цінності духовного серця Львова”.

Відтак місто подало апеляцію і написало звернення до президента, прем’єр-міністра та голови Верховної Ради із закликом зберегти територію Митрополичих садів, яка споконвіку належала Церкві.

Пізніше в інтерв’ю Liga.net заступник голови Держспецзв’язку Володимир Трофименко визнав, що на схилі Святоюрської гори неможливо щось побудувати. Однак говорить про необхідність розмістити певне обладнання біля собору Святого Юра, бо там “гарна висотність”. Але Держспецзвʼязок цього не робить, оскільки чекає на вирішення ситуації з Курією та ЛМР.

А тепер згадуємо про вимогу ЮНЕСКО про Святоюрську гору без “вишок”. То про що говорить пан заступник?

Можливо, наступна цитата зі статті більше пояснює ситуацію. Адже Володимир Трофименко запевняє видання Liga.net: “Також була і зустріч з представниками ЛМР, які казали, що розуміють важливість ситуації та розглянуть питання альтернативних земельних ділянок”.

І про будівельні плани

Влітку цього року на сайті Львівської міської ради (в порядку денному засідання виконкому) з’явилася інформація про відмову видавати містобудівні умови на масштабне будівництво житлового кварталу в Лисиничах. А будувати там виявило бажання власне управління Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України у Львівській області.

Отож, сусіднє до Львова село Лисиничі. Ще за часів попередньої сільської ради у цій громаді було сформовано великий земельний наділ для подальшої житлової забудови (на карті позначено червоним). Саме тут, чомусь на державних землях колишньої військової частини. Ще у 2020 році, за розпорядженням першого заступника голови Львівської ОДА, правокористувачем земельної ділянки став Держспецзв’язок. І ось тепер зі своїми амбітними містобудівними намірами ця структура прийшла до Львівської міськради, бо ж Лисиничі тепер – у складі Львівської ОТГ.

А плани справді грандіозні. Адже йдеться про понад 23 тисячі квадратних метрів загальної забудови, 1098 нових квартир та 2150 мешканців. За кількістю людей це як ще одні Лисиничі!

За Генпланом села, окрім житлових будинків та гаражів та офісів, у новозбудованому кварталі мали б постати будівля на 4 поверхи із дитсадком та початковою школою всередині. Зауважимо, що у Лисиничах досі немає свого дошкільного закладу. А з появою нового житлового кварталу потреба у соціальній інфраструктурі, очевидно, лише подвоїться.

На виконкомі ЛМР 18 серпня питання містобудів для Держспецзв’язку переносять, а 22 серпня таки голосують: провести всеукраїнський архітектурний конкурс на кращу концепцію будівництва початкової школи з дошкільним навчальним закладом та житлового комплексу і водночас таки відмовити спецзв’язку у містобудівних умовах на нове будівництво житлового комплексу.

У своєму рішенні виконком чітко пише: спочатку школа і садок і лише потім житловий комплекс: “Визначити пріоритетним будівництво дошкільних навчальних закладів та закладів загальної середньої освіти у с. Лисиничі ЛМТГ та врахувати це умовами конкурсу та у проєктній документації. Передбачити у першій черзі будівництво зазначених об’єктів та введення їх в експлуатацію до закінчення будівництва житлового комплексу”.

Отож, просто констатуємо: наприкінці серпня місто відмовляє Держспецзв’язку щодо містобудів у Лисиничах, а вже за місяць, рішенням суду від 19 вересня скасовують ухвалу міської ради, що надавала Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ право користування земельною ділянкою, на якій розташований комплекс Собору Святого Юра.

Підсумуємо

Так виглядає, що у Львові на будівельному ринку “засвітився” новий гравець. Держспецзв’язок – це організація, яка під час війни, здавалося б, має дуже важливе завдання – забезпечувати спеціальний зв’язок органам державної влади. Та схоже, серед львів’ян Держспецзв’язок більше знатимуть у контексті будівельно-церковних скандалів.

Жодних веж у Митрополичах садах бути не може – це вимога ЮНЕСКО. Забудови теж. З тієї ж причини. Але хто сказав, що судові процеси щодо Святоюрської гори не можна використати як каталізатор для пошуку альтернативних ділянок. Без сумніву, з опцією “під забудову”.

Навряд чи Лисиничам варто очікувати масштабної забудови в найближчому майбутньому. З огляду на нещодавню відмову ЛМР у містобудах Держспецзв’язку. Але і не факт, що скандал, який вибухнув через Митрополичі сади, може не стати таким собі “переконливим аргументом” у лисиницькій не(за)будові.

Тим часом так виглядає, що до закінчення юридичних баталій нижні Митрополичі сади не перетворяться на репрезентативний сад із фонтанами. Як це свого часу планували собі творці Святоюрського комплексу.

PS.: Urbis Air готовий опублікувати позицію Держспецзв`язку, щойно вони будуть готові її оприлюднити.