Продовжуємо серію статей про світові кейси відбудови зруйнованих війнами міст. Сьогодні розповідаємо про Варшаву, чиє містобудування постраждало спочатку від війни, а потім від двох поспіль окупаційних режимів.

Столиця Польщі – чи не єдине місто в Європі, яке найбільше зруйнували під час Другої світової війни. Варшаву знищували методично, починаючи ще з 1939 року. На цивільне населення було скинуто тисячі тонн бомб. Після масованих авіанальотів почалася окупація – спочатку німецькою армією. Відтак – понад 40 років життя в іншому окупаційному режимі – комуністичному, яким керували з Кремля. А це новий формат війни з масовими політичними репресіями, атмосферою страху та деморалізації. Постійними страшилками від Кремля, мовляв, повсюди вороги і лише комуністи зможуть вас захистити. 

Сучасні події в Україні дуже швидко освіжили спогади про ту епоху та про спільного післявоєнного окупанта. Сьогодні Польща для України – це не лише наш західний сусід. Це важливий стратегічний партнер, спільні уроки історії. А нині ще й важливий містобудівний досвід. 

Ми відібрали найцікавіші та найкорисніші, на думку Urbis Air, факти про відбудову Варшави, яка ще в перші місяці нападу російської армії на Україну створила центр відбудови українських міст.

Феномен Варшави – люди

Станом на 1945 рік Варшава була фактично зруйнована. За різними оцінками фахівців, масштаби руйнувань сягнули 90%. Знищено було промислову та міську інфраструктуру, пам’ятки та житлові будинки. Тож навіть з’явилася думка не відбудувати місто заново, а залишити його як меморіал для наступних поколінь.

Втім люди вирішили інакше. У зруйновне місто, попри відсутність житла, води, електрики, зв’язку, сотнями тисяч почали повертатися місцеві. Вони фактично голими руками відбудовували своє місто з нуля. Як писали класики “ціною власного дихання”. І це в прямому значенні. Місцеві жили та працювали серед уламків, забрудненого від розбитих будинків повітря, у якому витали хмари задушливого пилу.

У місті запрацювало Бюро відбудови столиці. Цю установу часто називають унікальною, бо вона займалася всім – від розбирання завалів до проєктування та планування міста на майбутні роки. До цієї організації увійшло 1,5 тисячі поляків – архітектори, інженери, художники фотографи, юристи, економісти та журналісти.

Сьогодні дослідники кажуть: без ентузіазму та мотивації поляків жодна політична на той час влада не змогла би відбудувати місто. Та ще й як відбудувати!

Відновлення Варшави називають першою в історії спробою повної реконструкції цілісного історичного ядра міста. Так могли зробити люди, які понад усе хотіли повернути те, що в них відібрали.

Варшаву відбудовували заново

Отож, зважаючи на масштаби руйнувань, Варшаву вирішили будувати заново. Водночас виправляючи всі недоліки довоєнного міського життя. А саме – надвисоку щільність населення, яке у довоєнному місті просто зашкалювало; хаотичну забудову; низьку якість житла; відсутність електрики, газу, каналізації та озеленення.

У місті було так мало дерев, що існував навіть жарт: щоб побачити дику тварину – треба їхати у зоопарк, а щоб дерево – у парк.

Катастрофічно не вистачало великих громадських будівель, музеїв та бібліотек. Була заплутана система вулиць та неефективне транспортне сполучення.

Такий містобудівний хаос розпочався у пік промислової революції, коли у великі міста масово з’їжджалося сільське населення.

Післявоєнна розруха міста стала для архітекторів нагодою створити комфортне для проживання місто. Те, що десять років тому було для місцевих фантастикою, після війни ставало реальністю.

Велика націоналізація всієї землі

Після завершення війни всю приватну власність у місті націоналізували. Це була вимушена й необхідна реформа, без якої відбудувати місто було нереально. Інакше лише на пошуки власників землі, зважаючи на кількість загиблих у війні та концтаборах, пішли б роки.

Така реформа дозволила вирішити питання доріг, парків, озеленення міста, будівництва не лише житла, а й міської інфраструктури. До війни через надвелику кількість малої та великої приватної власності у місті навіть дерево було проблематично посадити.

Серед недоліків такої реформи – надмірне зловживання комуністичного режиму.

Старе місто відбудовували за зразками картин

Старе місто – це найстаріший історичний район Варшави, заснований ще у XIIІ столітті. Сьогодні це найвідвідуваніше місце серед туристів. А 1945 року – практично знищене.

Відтворити історичну спадщину свого міста вдалося завдяки наполегливості та патріотизму команди архітекторів на чолі з Яном Захватовичем. Звісно, їм чинили опір опоненти з комуністичними поглядами, пропагуючи нове соціалістичне місто, без права для ідентифікації.  

Отож, після війни поляки примудрилися так вправно відбудувати Старе місто, що, навіть попри внесені зміни, цей архітектурний ансамбль потрапив до списку світової спадщини ЮНЕСКО. 

Цікаво, що за основу відбудови Старого міста архітектори брали ілюстрації, фотографії та особливо картини італійських художників Джованні Каналетто та Бернардо Беллотто. Безцінні полотна дивом вціліли, коли окупаційні війська свідомо знищували багато історичних та архітектурних зразків, які ідентифікували старовинну Польщу.

Сьогодні аналогічні дії щодо української історії та культури вчиняє російська армія, обстрілюючи ракетами та градами українські музеї, бібліотеки та історичні пам’ятки.  

Повторне використання будматеріалів – тогочасний лайфхак

Частину споруд, які теоретично можна було відновити, демонтували, а будматеріали повторно використовували під час відбудови. Це робили через дефіцит якісної цегли.

Наприклад, щебінь із колишнього гетто використовували для виробництва нової цегли. Коли щебню не вистачало, його привозили із сусідніх зруйнованих міст. З руїн також витягали ванни, дверні ручки, перила, які використовували для реконструкції будівель.

Брак коштів на відбудову та нестача будматеріалів – характерна проблеми для всіх післявоєнних відбудов. У післявоєнному Лондоні, наприклад, запровадили систему карток на будматеріали. 

Пожертви на відбудову у 45-му – донати на ЗСУ у 2022-му

Ще одне цікаве явище післявоєнної відбудови Варшави – пожертви та благодійність. Це стало чи не єдиним важливим джерелом фінансування реконструкції Варшави. Гроші надходили у Громадський фонд відновлення столиці, який діяв до 1965 року.

Також з різних регіонів Польщі приїжджали робітники, багато хто добровільно розчищав вулиці від завалів і сміття.

У сучасній Україні, яка захищається від російського загарбника, популярний дещо інший вид пожертви – донати. З перших днів війни українці масово перераховують власні кошти на закупівлю сучасної зброї, військових й швидких автомобілів та іншої допомоги для українських захисників.

Плани відбудови та помилки, які варто врахувати Україні

Варшаву відбудовували у кілька етапів. У післявоєнні роки в основі нового генплану була концепція “Варшавський міський комплекс” з функціональними зонами.

Так, у районі річки Вісла запланували розміщення адміністративних будівель і палаців культури, житлові масиви будували на периферії міста.

Втім, на перший погляд, практична ідея поділу міста на монофункціональні зони призвела до утворення у Варшаві так званого Мордору. Так місцеві жартома називають раніше промисловий, а тепер суто офісний район Варшави. У годину пік, коли люди їдуть або ж повертаються з роботи, тут утворюються жахливі затори. У вихідні – район пустує.

З позитивного досвіду – будівництво трас W-Z, які з’єднували нові архітектурні ансамблі. З’явилася зручна сітка вулиць, яка дозволила перетинати місто з півночі на південь, зі сходу на захід та об’їжджати його навколо.

Читайте також: Містобудівний досвід Лондона: корисні уроки для України

Водночас нові широкі проспекти з роками перетворилися на суцільні автомобільні магістралі.

Після війни десятки старовинних будинків відбудували власними силами самі ж власники. На перших поверхах таких будинків відкрили торгові центри та лавки – вулична торгівля відійшла у минуле. Квартири були невеличкі, проте функціонально сплановані – з ванною, вікнами та зеленими краєвидами з вікна.

Проте через намагання побудувати якомога більше будинків, не вдалося створити більше громадських просторів.

А після 1950 року архітектура Польщі дедалі більше зазнає впливу комуністичного режиму у вигляді соцреалізму. Це позначилося і на архітектурі міста. Демонтувати комунізм полякам вдалося лише після 1989 року.