Розпочинаємо серію статей про світові кейси відбудови зруйнованих війнами міст. Які, попри весь жах пережитого, зуміли стати новими центрами капіталів та культури.

Британія та її столиця Лондон після 24 лютого 2022 року стали для кожного українця особливо спорідненими та близькими. Вагома військова допомога, шалена дипломатична та моральна підтримка – хоча географічно ми навіть не сусіди.

Що саме так міцно об’єднало наші країни – знає відносно нещодавня історія.

Під час Другої світової війни у битві за Британію англійці почали розвінчувати міф про непереможність Гітлера та його армії. У 2022 році українці розвіяли міф про міць і непереможність російської армії. Обидві країни виявилися сильнішими, ніж про них думав противник.

Лише за один місяць війни німецькі війська скинули на Лондон тисячі тонн бомб. Зруйнували мости, залізничні вузли, дороги, заводи та іншу інфраструктуру. До кінця 1941-го року в Лондоні було знищено 60% будинків.

У такий спосіб Гітлер намагався економічно зламати країну та особливо дух її мешканців, які вже були загартовані подіями Першої світової війни, коли Лондон вперше почали бомбити. Тож у 1940-му році, ховаючись від авіанальотів у метро, лондонці примудрялися організовувати там свята та влаштовували в укриттях масові чаювання. Це дуже нагадує поведінку дорослих та малих українців у наші дні. Коли під час повітряних тривог у метро та шкільних укриттях  українці співають патріотичні пісні та читають вірші Шевченка. Люди – не деморалізувалися. Масової паніки не сталося. Хоча саме цього прагнув колись від англійців Гітлер, а нині від українців Путін.

Тож, логічно, що  про відбудову Лондона англійці почали говорити ще  під час війни, як це активно роблять і в Україні – у перервах між ракетними обстрілами та повітряними тривогами.

Ми відібрали найцікавіші та найкорисніші, на думку UA, факти про велику та малу відбудову Лондона.

Довоєнний Лондон вирішили не відтворювати

Річ у тім, що довоєнний Лондон у кілька разів був меншим за Київ та зі значно більшою, ніж у Києві, кількістю населення. У Лондоні домінували вузькі вулиці, закритість простору та щільність забудови. Тут просто не було парків, натомість диміли заводи, які неабияк забруднювали і до того несвіже та застояне повітря.

Тож відбудова міста після авіанальотів стала хорошою нагодою перетворити Лондон із портово-промислового міста на комфортну зелену оазу, одне із найкомфортніших та найкрасивіших міст у світі. Довоєнний Лондон вирішили не відтворювати. Радше навпаки – архітектори намагалися позбутися тогочасних містобудівних недоліків.

Десятки планів відбудови та громадські обговорення

Дослідники згадують про десятки планів реконструкції столиці Британії – формальних і не лише. Для відбудови міста було запрошено відомих і не дуже, місцевих та іноземних архітекторів. Багато дискусій, претензій, пропозицій та відкритих громадських обговорювань.

1943 року відбулася виставка “Плану Великого Лондона”, яку відвідало понад 50 тисяч людей і навіть королівська родина. У фокусі відбудови нового Лондона – здоров’я людини та її добробут. Курс взяли на подальший розвиток “зелених поясів”, смугу, в якій забороняли будь-яке будівництво.

Сам план нового Лондона передбачав перенесення підприємств за межі міста, поступове зменшення портів та доків, організацію місць рекреації, відкритість подвір’їв, збільшення поверховості, створення мережі громадського транспорту з врахуванням поточних і майбутніх потреб міста, створення локальних культурно-бізнесових центрів у структурі міста. Один з його найвідоміших авторів – архітектор Леслі Патрик Аберкромбі. 

Великі переселення лондонців у міста-супутники в передмісті Лондона

Аби не забудовувати центр, у Лондоні почали зводити міста-супутники на околицях. Щось на кшталт Борисполя біля Києва. Почалися великі переселення лондонців. І хоч як радикально не звучить термін “переселення”, за деякими даними, лондонці навіть стояли у черзі, аби отримати житло саме в таких містах-супутниках.

Таке житло було екологічним, водночас дозволяло уникати масового скупчення житла у центрі Лондона. Натомість місто отримало красиві просторі парки.

Цікаво, що план нового Лондона, зокрема забезпечення людей окремим житлом, виправдав себе. У 60-х Лондон став містом молоді, через високу народжуваність після війни.  

Швидке тимчасове житло будували авіакомпанії

У 1940-1941 роках понад мільйон лондонців залишилися без житла. Окрім цього, у столицю постійно прибували люди з інших постраждалих міст. Всі потребували негайного облаштування.

Почалося масове і швидке будівництво тимчасового одноповерхового житла. Переважно його зводили на вільних від забудов та уламків землях та околицях міста. Таких будинків були тисячі. Основна їхня перевага – використання нових технологій та сучасних будматеріалів. Здавалося б, звідкіля їх брали у ті часи. Тимчасове житло будували компанії повітряних суден, які через війну втратили контракти на будівництво літаків. Такі будинки були розраховані на 5-10 років. Але часто люди в них затримувалися значно довше. Частина таких будиночків збереглася до наших днів у Бірмінгемі. Сьогодні це державна історична пам’ятка-згадка.

Водночас у Лондоні стало популярним масове будівництво багатоповерхових будинків-веж. Такі хмарочоси не потребували розширення меж міста і вміщували велику кількість мешканців, які потребували житла.

Однак їх зводили дуже швидко. Контролю за будівництвом фактично не було. Тож через кілька років деякі частини цих будинків почали просто відвалюватися. І це була катастрофа. Та цінний урок – війна не привід втрачати контроль за якістю будівництва.

Компенсація та поліпшення – основні слова тогочасного законодавства

Сучасні архітектори та дослідники Лондона переконані: без нового фінансового механізму та реформи законодавства відбудовувати Лондон було би дуже складно. Тогочасне законодавство мало два ключові терміни – “компенсація” і “поліпшення”.

Замість того, щоби робити із власною землею, що тобі заманеться, треба було спочатку звернутися до місцевої влади за дозволом. Було навіть запроваджено карткову систему на купівлю будматеріалів для ремонту, яку, до речі, скасували лише у середині 60-х років. Усе через брак будівельних матеріалів.  

Власники землі, чия вартість значно зросла завдяки новому плану відбудови, мали сплатити частину коштів уряду або місцевій владі від такого поліпшення. Ці кошти йшли на відбудову. Якщо ж земля була знецінена, держава мала компенсувати це. Тож фактично право на розвиток у Британії у ті часи було націоналізовано.

Бомбосховища

У 1940 році на Лондон не вперше впали бомби. Що таке авіанальоти, лондонці дізналися ще під час Першої світової війни. Тоді для місцевих це була справжня паніка і шок. Подекуди люди взагалі вперше в житті побачили літаючі засоби, які до того ж скидали на будинки бомби.

Уже тоді місцеві почали облаштовуватися подалі від центру міста. Активно розбудовували метро. А за пару років реалізували державну програму щодо будівництву індивідуальних бомбосховищ у палісадниках. Під час Другої світової війни місцеві ховалися від бомб переважно в метро. 

Однак після війни бомбосховища не стали обов’язковою нормою під час будівництва нового житла. Великий план нового Лондона і так передбачав розвантажити місто, аби не було великого скупчення людей в одному місці.

Де брали кошти на відбудову

Джерел надходження було кілька, хоча в основному робили все власними силами. Частина коштів надходила завдяки новому правовому механізму компенсації та поліпшення, про який писали вище.

Британія активно продавала будівельну сталь до Австралії. І отримувала за це кошти. Траплялося навіть, що через експорт сталі тимчасово припинялася відбудова британських міст, які також дуже потребували цього матеріалу.

Допомагали США, яким Британія потім ще довго виплачувала борги. Також були репарації. Лондон отримував від Німеччини щонайбільше 29 млн доларів репарацій. Хоча витрачав у рік значно більше, за різними даними – до 80 млн доларів на рік.  

Загалом відбудова та водночас трансформація Лондона, який пережив дві світові війни, остаточно завершилася десь у 1980-х. Коли останній великий док на Isle of Dogs перетворили на великий  бізнес-район.