На перетині між фізичним і нефізичним розгортається український мистецько-дослідницький проєкт аналітикині Катерини Лопатюк та розробника Германа Мітіша Circularity on the Edge (Сталість на межі). Інсталяція є частиною офіційної експозиції у секторі Artificial у рамках кураторської програми Space for Ideas, яку очолює архітектор і футуролог Carlo Ratti.

Фокусне питання інсталяції — чи використаємо ми руїни як ресурс для відбудови України? Робота досліджує, як зруйновані війною міста демонструють одночасно втрату пам’яті та її стійкість, а руйнування стають архівами наших спогадів і потенціалом для нових споруд.

Інсталяція стала продовженням проєкту зі створення моделі розпізнавання матеріалів на основі ШІ, заснованого на принципах кругової економіки. Економічної моделі, що передбачає максимальне повторне використання ресурсів та мінімізацію відходів.

Катерина Лопатюк і Герман Мітіш натренували штучний інтелект аналізувати відзняті дронами фото пошкоджених і зруйнованих будівель внаслідок російського вторгнення на прикладі Бучі в Київській області. 

Проаналізувавши зображення, ШІ сегментує та класифікує матеріали: бетон, метал, деревину, цеглу, шифер тощо. Метою проєкту є створення відкритої бази для громад, активістів і донорів, щоб краще планувати відновлення українських міст і сіл, які зазнали руйнувань внаслідок російської агресії. Проєкт є прикладом потенціалу, який мають технологічні інновації для екологічної відбудови України.

«Буча для нас — не просто символ руйнування, а місце, де матеріальні наслідки війни стають особистими історіями. Елементи інсталяції зібрані на подвір’ї Олени Матвєєвої, на місці її зруйнованого будинку. Саме такі локації стають точками дотику для дослідження відбудови й потенціалу повторного використання матеріалів», –  розповідає Катерина Лопатюк, авторка інсталяції та проєкту з ШІ.

Будинок Олени Матвєєвої розташований на в’їзді в Гостомель. Його зруйнувала ракета невдовзі після завершення будівництва. Наразі Олена живе в тимчасовому помешканні, зведеному на її ділянці за підтримки волонтерів.

«Для Олени кожен фрагмент мав глибокий емоційний сенс: ось цегла від пічки, яка зігрівала її взимку, ось медалі, що розплавилися від вогню. Її досвід дає нам глибше зрозуміти масштаби відновлення, не тільки фізичного, а й ментального, та цінність матеріалів як носіїв памʼяті про руйнування, яких зазнають українці по всій країні» – коментує Катерина.

Виставка Circularity on the Edge є лише початком великого проєкту, який продовжить своє існування після Венеційської бієнале. Автори проєкту планують знайти нові шляхи для використання матеріалів, що стали частиною інсталяції. Створити з них нові мистецькі обʼєкти або використати для відновлення пошкоджених будівель в Україні.

Плани також включають розвиток проєкту з розпізнавання матеріалів на основі ШІ. Він може допомогти архітекторам, екологам, громадським організаціям і державним інституціям розробляти проєкти для масштабованого й екологічного відновлення України.