Литовська архітекторка Гільма Гіліте про спільний з Україною радянський спадок. Чим вільнюські школи та садочки схожі зі львівськими та як у Вільнюсі їх почали перетворювати на якісний освітній простір

Гільма Гіліте – одна зі спікерок головної архітектурної події року в Україні Lviv Urban Forum. Її яскравий виступ зірвав чи не найбільше оплесків великої аудиторії архітекторів, урбаністів, містопланувальників, мерів українських й європейських міст та молоді, які зібралися у Львові. Чим запам’яталася литовська архітекторка відвідувачам форуму – в огляді URBIS AІR.

“Вільнюс і Львів мають спільну радянську спадщину”

Наші міста (Вільнюс та Львів – Ред.) багато що об’єднує. Вони розташовані в однаковій географічній площині. Мають спільну радянську спадщину. А отже, спільні проблеми, які треба вирішувати.

Я тут, аби поділитися своїм досвідом. Як перетворити радянські школи, якими переповнені наші країни, на затишні і привітні простори. На воркшопі зі студентами-архітекторами з редизайну українських дитсадків укотре переконалася, наскільки однаковий спадок отримали наші країни.

“Школи – це не великі порожні коридори…”

Я навчалася у школі, збудованій у типовому радянському стилі. Це високі підвіконня, коли у вікно дитині видно лише клаптик неба. Великі порожні коридори, якими можна лише ходити, а не де можна гратися. Одне слово, все суворо та ізольовано від загального життя. Таке планування не спонукало до комунікації з іншими. Сумно, але чимало сучасних учнів у Вільнюсі донині має такий самий шкільний інтер’єр, як і я ще сорок років тому. Впевнена, що у львівських школярів схожий досвід.

Дуже добре пам’ятаю свої враження, коли я вперше дитиною побачила в кіно типову американську школу. Там коридори були затишними просторами, а підвіконня – на рівні дитини. У школі із фільму було передбачено багато способів для комунікації, класи та саме приміщення школи немов зливалося з навколишнім світом.   

З дитячими садочками, які перейшли нам у спадок, ситуація схожа. Зазвичай батьки знають один вхід та маршрут, який веде суто до групи своєї дитини. Ви заходите в садочок через головний вхід і потрапляєте відразу в групу вашої дитини. Це типова радянська пропаганда – ізолювати, обмежити, позбавити свободи вибору.

Тож ми подумали, а чому б не трансформувати типові радянські заклади. І потроху почали реалізовувати цей задум. Нашим завданням було не просто зробити сучасний ремонт, а трансформувати сам простір. Аби архітектура змінювала життя дітей – давала більше можливості для спілкування. Якось після реалізації такого задуму я запитала директорку, як їй новий простір. Вона відповіла: “Ми почали частіше вітатися один з одним”.      

Отож, ми вирішили не зупинятися на одному закладі й надалі потроху трансформувати такі стандартні будівлі у Вільнюсі.

“Для трансформації ми обрали найтиповіші школи у формі літер Н, О, П, С”

Наша команда проаналізувала і обрала стандартизовані типи шкіл, які були збудовані у формі літер Н, О, П, С. Такі типи характерні і для українських, і литовських шкіл. Це величезні території, які фактично ні учні, ні тим паче вчителі не використовують.

Тут зазвичай немає спільних просторів, а отже, значно менше можливостей для спілкування та вибору. Я ж хочу створювати школи, аби у дітей завжди був такий вибір. Аби вони хотіли йти у школу, бо розуміли, що це крутезний майданчик для нових цікавих знайомств з однолітками.

Коли я запитую учасників воркшопів різних вікових груп і з різних пострадянських країн, яка у них була школа, мені малюють однаковісінький ескіз. Хоча між авторами таких ескізів сорок років різниці і вони живуть у різних містах. 

Отож, наша команда на початку почала зі збору інформації. А саме – скільки у Вільнюсі є таких типових шкіл та садочків, які збудовані в суто радянському стилі. Так ми з’ясували, що таких закладів, які досі не зазнали трансформації, фактично 80%. Там лише зробили сучасніші ремонти. І ще одне цікаве спостереження. На реалізацію таких ідей гроші насправді не складно знайти. Значно складніше вирішувати питання трансформації у площині нашого законодавства, яке, схоже, треба змінювати. 

Не Вільнюсом єдиним

Маючи досвід із трансформації вільнюських шкіл, литовська архітекторка використовує свій досвід і в Україні. Гільма Гіліте ініціювала створення проєкту Rebuild Wonderful Ukraine. Він обʼєднав архітекторів, міських планувальників, соціологів та донорів з Центральної та Східної Європи задля відбудови українських шкіл та садочків, що постраждали від російських обстрілів. До переліку шкіл, де буде переосмислено громадський простір, внесли п’ять українських закладів. В основі задуму – українські школи не мають нагадувати приміщення лікарні. Вони мають стати на зразок маленьких офісів Google чи Netflix.

Головне фото: візуалізація Do Architects

Читайте також: